Направления деятельности
Правовая защита
28 Вересня 2022
Позиція суддів ВСУ про деякі новації в трудовому законодавстві
Суддя Верховного суду Марина Червинська проаналізувала основні зміни в Законі України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які набули чинності 19.07.2022.
Статтю 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП), яка передбачає підстави припинення трудового договору, доповнили трьома новими пунктами: 8-1 смерть роботодавця — фізичної особи, або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою 8-2 смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим 8-3 відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль
На думку судді, сполучник «та» у пункті 8-3 КЗпП може спричинити проблеми у разі виникнення спору. Адже, щоб застосувати цю норму, роботодавець має довести обидві умови: відсутність працівника на роботі та відсутність інформації про причини його відсутності
Стаття 47 КЗпП, яка зобов’язує роботодавця видати працівнику в день звільнення письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми під час звільнення, є базовою для статті 116 КЗпП. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати… роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Зі статті 116 КЗпП Суддя звернула увагу, що в статті 47 КЗпП йдеться про письмове повідомлення в день звільнення, а в статті 116 КЗпП — про повідомлення в день виплати.
Марина Червинська також зауважила, що часто виникають проблеми із застосуванням статті 117 КЗпП. У ній ідеться про відповідальність за затримку розрахунку під час звільнення. Зміни до статті 117 КЗпП передбачають: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
На думку судді, ця новела — продовження судової практики. Раніше ВС стояв на тому, що роботодавець зобов’язаний імперативно виплатити всі суми, які належать працівникові. Цим часто зловживали працівники, які за декілька років після звільнення через суди стягували з колишніх роботодавців тисячі середнього заробітку за декілька копійок, які вони їм недоплатили. У березні 2019 року ВСУ відійшов від такого висновку, застосувавши принципи добросовісності та співмірності, і констатував, що в кожному конкретному випадку слід враховувати суму, яку працівник отримав від роботодавця в день звільнення, та інші чинники, які свідчать про добросовісність однієї чи іншої сторони.
На продовження цієї думки суду тепер законодавець обмежив можливість отримання середнього заробітку шістьма місяцями.
За інформацією ВСУ
Статтю 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП), яка передбачає підстави припинення трудового договору, доповнили трьома новими пунктами: 8-1 смерть роботодавця — фізичної особи, або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою 8-2 смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим 8-3 відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль
На думку судді, сполучник «та» у пункті 8-3 КЗпП може спричинити проблеми у разі виникнення спору. Адже, щоб застосувати цю норму, роботодавець має довести обидві умови: відсутність працівника на роботі та відсутність інформації про причини його відсутності
Стаття 47 КЗпП, яка зобов’язує роботодавця видати працівнику в день звільнення письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми під час звільнення, є базовою для статті 116 КЗпП. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати… роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Зі статті 116 КЗпП Суддя звернула увагу, що в статті 47 КЗпП йдеться про письмове повідомлення в день звільнення, а в статті 116 КЗпП — про повідомлення в день виплати.
Марина Червинська також зауважила, що часто виникають проблеми із застосуванням статті 117 КЗпП. У ній ідеться про відповідальність за затримку розрахунку під час звільнення. Зміни до статті 117 КЗпП передбачають: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
На думку судді, ця новела — продовження судової практики. Раніше ВС стояв на тому, що роботодавець зобов’язаний імперативно виплатити всі суми, які належать працівникові. Цим часто зловживали працівники, які за декілька років після звільнення через суди стягували з колишніх роботодавців тисячі середнього заробітку за декілька копійок, які вони їм недоплатили. У березні 2019 року ВСУ відійшов від такого висновку, застосувавши принципи добросовісності та співмірності, і констатував, що в кожному конкретному випадку слід враховувати суму, яку працівник отримав від роботодавця в день звільнення, та інші чинники, які свідчать про добросовісність однієї чи іншої сторони.
На продовження цієї думки суду тепер законодавець обмежив можливість отримання середнього заробітку шістьма місяцями.
За інформацією ВСУ
Правовая защита |
Направления деятельности |
главная
