Архів новин
Як відродити українські шахти та зробити їх рентабельними? Вирішенням цього непростого питання переймаються не перший рік усі уряди по черзі, але марно... Тим часом прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко заявила про намір перевести до кінця 2008 року всі українські теплоелектростанції на споживання вугілля. Задум непоганий, особливо за умови обіцянок «Газпрому» збільшити ціну середньоазійського газу до європейського рівня. Однак для його втілення потрібно збільшувати обсяги вуглевидобування всередині країни. Досягнути ж цього без модернізації галузі в цілому буде складно...
Допомогти модернізації повинні були б закладені у бюджетних змінах додаткові 469,8 мільйона гривень, з яких 100 мільйонів планувалося спрямувати на здешевлення вуглярам відсотків за кредитами. 3,1 мільярда гривень шахтарям обіцяли надати у вигляді урядових гарантій на придбання гірничо- шахтарського обладнання. Однак через відмову парламентарів розглянути бюджетні зміни до початку літніх канікул усі ідеї так і залишилися на папері. Що ж робити?
Відповідь журналістам днями надав міністр вугільної промисловості України Віктор Полтавець: «Щоб розвивати вугільну промисловість, відкривати нові шахти, технічно переоснащувати наші підприємства, потрібні додаткові недержавні інвестиції». Тобто вугільний порятунок чиновники вбачають у передачі під опіку інвесторів обтяжливих для державного бюджету шахт. На підтвердження правильності зробленого вибору міністр наводить статистику: 42% вуглевидобування країни сьогодні забезпечують підприємства недержавної форми власності. «Ми зупинилися на півдорозі. Ні у одній країні такого немає, навіть від Російської Федерації ми відстали років на вісім», — говорить Полтавець.
Хоч Україна належить до першої десятки країн-лідерів із видобування вугілля, але сам процес отримання вугілля дуже затратний. Якщо за кордоном галузь відзначається високими показниками з видобування, то в Україні — кількістю шахтарських життів, покладених за видобуток тонни вугілля. Діяльність даної вітчизняної галузі ускладнює цілий набір несприятливих умов. Так, середня потужність вугільних пластів становить один метр, а глибина їх залягання — 720 метрів (у деяких шахтах розробляються пласти на глибині 1 350 метрів). У 60% всіх шахт існує загроза вибуху вугільного пилу, а в 90% наявні газоносні родовища метану, який і є причиною вибухів на вугільних шахтах. Ще один цікавий момент: у структурі шахтового фонду лише 5% державних шахт видобувають понад мільйон тонн вугілля за рік. Тобто, їх можна назвати прибутковими, а решта не дотягує до присвоєння такого статусу. А саме цей показник цікавить інвесторів найбільше, адже кожен із них шукає «тепленьке» місце для своїх інвестицій.
Держава ж зі свого боку обіцяє надати право поборотися за «обтяжливі для держбюджету» шахти всім бажаючим. Будь ласка, аби тільки основних конкурсних умов дотримувалися: повне відпрацювання вугільних запасів, збільшення зарплати шахтарям, покращання техніки безпеки праці, соціальний договір із колективом тощо.
Проте розумний інвестор ще й паралельно підраховує, скільки йому коштуватиме модернізація виробництва та який період повернення вкладених ним грошей. Оскільки більшість українських шахт про модернізацію з 1991 року чули «краєм вуха», а отримували на її реалізацію й того менше, не дивно, чому на урядову пропозицію приватизовувати відгукнулося аж півтора десятка інвесторів. Причому й вони готові інвестувати лише в самі шахти, а не, як того вимагає уряд, у цілий вугільний комплекс: із соціальною сферою та «прилеглими» до шахти підприємствами.
Доки урядовці думають, як зробити вугільно-приватизаційну «приманку» кращою для інвесторів, Тимошенко бачить іще один спосіб поліпшення вугільних справ: формувати правильну ціну на таку продукцію. Галузевий міністр також рапортує, що відомство ставить перед собою завдання швидко перейти на оцінку вартості вугілля за його калорійністю та підіймати ціну на коксоване вугілля. «Вже зараз ми недоотримуємо величезні суми через те, що даємо енергетикам вугілля кращої якості. З цього приводу з енергетиками йде жорстка боротьба», — говорить Полтавець. Результати цінової боротьби міністр обіцяє отримати скоро. А поки нагадує про ще один вугільний бар’єр: відсутність достатньої кількості працівників, яка за сімнадцять років незалежності скоротилася втричі. Повернути престижність шахтарської праці міг би відповідний законопроект, та його депутати-демократи самі й «завалили»...
КОМЕНТАР
Володимир САПРИКІН , директор енергетичних програм Центру ім. Разумкова:
— Це нормальний варіант розвитку подій для країни, в якій відбувається реструктуризація вугільної галузі. Питання в тому, як це правильно організувати: все міститься у деталях приватизаційного процесу. Безумовно, більшість привабливих шахт вже продано. Потрібно розробляти нестандартні підходи. Можливо, запропонований урядом варіант, коли в парі приватизується одна майже прибуткова, а друга майже збиткова шахти, принесе свій результат.
Мені здається, що сьогодні потрібно ще раз провести «категорування» шахт: встановити, до якої категорії належить та чи інша шахта. Потім відібрати нестандартні варіанти приватизації та працювати. Це потрібно, бо переважна більшість державних шахт неприваблива для інвесторів. І більшість із них вже не буде рентабельною.
Уряд може поставити завдання приватизувати всі державні шахти. Розробити таку програму — теж не проблема. Але слід врахувати, що минулого і цього року шахти не приватизовувалися. Можливо, й справді потрібно провести у вигляді експерименту приватизацію дванадцяти лотів, як говорить уряд, і в разі успіху поширювати таку практику далі. Однак це може розтягнутися на 15—20 років.
