Архів новин
Вугільна галузь залишається однією з головних для Донбасу. Резонансні події на шахтах — наприклад, великі аварії зі значними людськими жертвами — викликають занепокоєння не лише в Україні, а й за її межами. Про стан справ у галузі та її перспективи в «Голосі України» вже говорили фахівці-вугільники, вчені та представники профспілок. Сьогодні пропонуємо поглянути на проблему з точки зору букви закону. Наш співрозмовник — прокурор Донецької області Віталій МУРЗА.
— Віталіє Вікторовичу, закон України «Про охорону праці» експерти називають одним із найпрогресивніших. Водночас за кількістю жертв на виробництві, зокрема, на шахтах, Україна посідає одне з провідних місць у світі. Отже, справа в дотриманні закону?
— Саме так. І тому проблеми охорони праці завжди були і залишаються одним із пріоритетних напрямів прокурорського нагляду в області. З одного боку, позитивом є те, що залишився формат суворого контролю, створений ще в радянські часи, із чіткою та детальною регламентацією обов’язків роботодавця в організації праці. З іншого — наші контролюючі органи, на жаль, часто відходять від цих вимог. Торік ми провели перевірки дотримання законодавства про охорону праці практично в усіх галузях промисловості. Оцінюючи статистику, ми бачимо зниження кількості випадків виробничого травматизму. Це сталося не тому, що роботодавці створюють безпечні умови, а тому що наглядові органи не охоплюють своїм контролем усі без винятку підприємства. Наприклад, будівництвом зараз опікується безліч дрібних фірм, де ніхто не дотримується правил охорони праці, не веде облік виробничого травматизму. Тому ми й маємо суб’єктивну статистику зі зниження травматизму, зокрема, в будівництві, сільському господарстві. Це — приховані випадки, і потерпілий робітник у такому разі не може отримати належного захисту та відшкодування.
Щодо вугільної галузі, то цього року ми запланували додаткові перевірки на шахтах недержавної форми власності. Стан безпеки саме на цих підприємствах викликає занепокоєння. На жаль, реальні власники підприємств не прагнуть дотримуватися всіх правил безпеки праці. Коли фірмі давали ліцензію на видобуток вугілля, ніхто не дивився, чи має підприємство реальну фінансову можливість створити всі умови для безпечної праці. Нормативи, закладені на забезпечення охорони праці, — а це значний обсяг фінансування — не виконуються. Держава повинна чітко вирішити: або ми переглядаємо нормативи, або забезпечуємо охорону праці на приватних підприємствах, або віддамо це на відкуп власнику. Але тоді формат контролю з боку держави має залишитися.
— Статистика свідчить, що на малих приватних шахтах — найвищий коефіцієнт смертельного травматизму на один мільйон тонн видобутого вугілля. Які порушення виявлено на таких підприємствах?
— Наведу приклад із ТОВ «Карбон» у Шахтарську, де цього року стався груповий нещасний випадок, внаслідок якого травмовано п’ятеро осіб. Потерпілі не є робітниками шахти, а особами, засудженими до обмеження волі, й на шахті працювали за направленням виправного центру. До речі, питання забезпечення роботою засуджених дуже складне. Великі підприємства таких робітників не беруть, залишаються приватні фірми. А засудженим треба працювати, щоб відшкодовувати потерпілим заподіяну шкоду. Ми встановили, що на шахті ТОВ «Карбон» працювали люди, які володіли гірничими спеціальностями, але фактично безпека їхньої праці нічим не гарантувалася. Не проводилися інструктажі, наряди на виконання робіт належним чином не видавали. Ми порушили кримінальну справу стосовно керівника підприємства, проводимо розслідування.
Крім того, порушено кримінальну справу стосовно гірничотехнічного інспектора, який, виявивши факти виконання робіт у підземних умовах без допусків на шахті ТОВ «Карбон» особами, які не пройшли відповідних навчань, оглядів та не ознайомлені з правилами техніки безпеки, не вжив заходів щодо зупинення робіт та усунення порушень. Внаслідок такого халатного ставлення інспектора трапився нещасний випадок. Тож практика засвідчує, що далеко не завжди органами державного контролю в сфері охорони праці належним чином виконуються покладені на них обов’язки. А тим часом частина порушень, які виявляються інспекціями, вимагає передачі матеріалів до органів прокуратури. Лише по Донецькому гірничому округу торік видано понад 24 тисячі приписів на призупинення робіт, до того ж за ініціативою державних інспекторів з охорони праці до органів прокуратури надійшли лише 73 матеріали.
— На адресу прокуратури часто лунають звинувачення у начебто навмисному затягуванні розслідування резонансних трагедій. Маю на увазі аварії на шахтах імені Засядька, «Краснолиманській», імені Карла Маркса, низку попередніх аварій. Як ви прокоментуєте такі закиди?
— У таких справах слідчий не може вигадати ані склад злочину, ані порушення — їх надають фахівці, яких ми залучаємо як експертів. Лише після отримання чіткого і зрозумілого висновку про причини аварії можна говорити, кого та за що притягнути до кримінальної відповідальності. В усіх випадках призначаємо експертизи і тривалий час очікуємо на відповідь. Розумію складні умови, в яких працюють експерти. Після аварії складно відновити картину, дати оцінку, хто тут винен є елемент людського чинника чи все пов’язано з природою. Низку кримінальних справ дійсно тривалий час розслідують, але це жодним чином не пов’язане із тяганиною з боку слідчого — за наявності механізму контролю і нагляду в органах прокуратури це навряд чи хтось зможе зробити.
Відсутність кінцевого результату — це проблема, пов’язана з експертними закладами. Потрібні спеціальні наукові заклади. Вони повинні розробити чітку і зрозумілу методику розслідування і проведення експертних досліджень. Щоб не траплялися такі випадки, коли один інститут дає одну версію, другий — другу, третій — третю. Крім того, після трьох названих вами аварій склалася ситуація, коли слідчий та експертна група не можуть оглянути місце події. А це привносить елемент сумнівів у достовірність висновків. Тому що чим менше припущень у експерта і слідчого, тим ближче ми підходимо до істини. Адже ми говоримо, що покарання повинне бути з елементом справедливості. Саме лише формальне покарання не отримає тієї соціальної оцінки, яка має бути в суспільстві.
— Скільки кримінальних справ, пов’язаних із порушеннями законодавства про охорону праці, спрямовані до суду? Скільки з них розглянуті і з яким результатом?
— За останні шість років органами прокуратури порушено 302 кримінальні справи та поновлено слідство по шести із раніше зупинених. За цей час до суду з обвинувачувальним висновком направлено 253 кримінальні справи стосовно 285 обвинувачених, із яких під вартою утримувалися чотири особи (колишні керівники та працівники шахти «Україна» державної холдингової компанії «Селидіввугілля»). Для звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав до суду направлено 11 кримінальних справ стосовно 11 осіб. За шість років судами області розглянуто 150 справ відносно 170 осіб із постановленням обвинувального вироку. Постановлено три виправдальні вироки, які не набрали чинності, оскільки оскаржені. За реабілітуючими обставинами кримінальні справи вказаної категорії не закривали.
Ось кілька прикладів кримінальних справ, розглянутих торік із постановленням вироків. Вироком Сніжнянського міського суду засуджено начальника дільниці шахти «Зоря» до трьох років обмеження волі із позбавленням права обіймати у вуглевидобувній промисловості посади, пов’язані із виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, на один рік. На підставі статті 75 Кримінального кодексу начальника дільниці звільнено від відбування основного покарання із випробуванням на один рік. Керівника засуджено за те, що внаслідок порушення з його боку правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою в лаві сталося замикання кабелю, внаслідок чого п’ятеро осіб отримали тілесні ушкодження у вигляді опіків.
Добропільським міськрайсудом розглянуто кримінальну справу відносно головного інженера шахти «Алмазна», який під час ліквідації аварії із зупинки вентилятора головного провітрювання не вжив усіх необхідних заходів для ліквідації аварії, чим створив загрозу загибелі людей. Головного інженера засуджено до двох років обмеження волі, та на підставі Закону України «Про амністію» звільнено від кримінальної відповідальності.
Вироком Шахтарського міськрайсуду засуджено посадових осіб шахти №1-6 ТОВ «Комплекс», які не змогли гарантувати безпеку під час виконання робіт із підривання грунту, в результаті чого сталося загоряння і відкритим полум’ям травмовано п’ятеро підземних робітників. Обидва посадовці засуджені до двох років обмеження волі, на підставі статті 75 Кримінального кодексу України їх звільнено від відбування покарання із випробуванням на один рік.
— А чи є випадки засудження перших керівників шахт? У суспільстві побутує думка, що покарання за аварії на шахтах неадекватне масштабам трагедій: мовляв, відповідають «стрілочники»...
— Що мається на увазі під адекватністю? Ми що, якимось особливим чином повинні покарати за аварію? Травмовано одну людину — директора засудити, кілька — розстріляти? Слава Богу, минули часи, коли у кримінальному процесі справді спрацьовував елемент суб’єктивізму. Пам’ятаєте постанову, яка діяла в часи Великої Вітчизняної війни? На розслідування факту катастрофи поїзда давалося три дні. Звичайно, за цими матеріалами притягали до відповідальності не лише стрілочника, а й начальника поїзда, начальника залізниці. Можливо, тоді, у часи війни, і була якась доцільність для суспільства у таких жорстких заходах. Але сьогодні Євросоюз нас критикує і закликає менше засуджувати людей, тому що виправна система у місцях позбавлення волі не сприяє виправленню людини. Лише 33 відсотки обвинувачених сьогодні засуджуються до покарання у вигляді позбавлення волі. Це гуманно.
В такій ситуації ми повинні чітко довести, яка форма вини керівника в тому, що та чи інша особа припустилася порушень. Якщо ми це доводимо, звичайно, притягаємо до кримінальної відповідальності. Але висновок повинен бути достовірний. І якщо знаходимо прямий чи непрямий умисел у діях керівника чи тих осіб, які безпосередньо припустилися порушень правил техніки безпеки, ми, звичайно, можемо говорити про їхню відповідальність.
— Ще одне болюче питання, пов’язане із вугіллям, —так звані копанки. Що це — соціальна проблема чи кримінальна?
— Свого часу це явище справді було обумовлене соціально-економічними проблемами територій: шахти закривалися, на діючих підприємствах не виплачували зарплату і не видавали побутове вугілля. За останні кілька років це явище втратило соціальну проблематику і набуло суто екологічного та економічного характеру. Робота державних шахт у Сніжному, Торезі і Шахтарську стабілізувалася, відкрито приватні шахти, на яких також відчутно кадровий дефіцит. На цьому фоні масовий характер самовільного видобутку вугілля свідчить, що ця сфера активно використовується для незаконного збагачення вже цілого прошарку осіб, котрі практично на професійному рівні здійснюють цей злочинний вид діяльності. Вугілля вивозиться залізничним транспортом у промислових обсягах комерційними структурами, які не мають жодного стосунку до офіційних вуглевидобувних підприємств, і в обсягах, які в кілька разів перевищують «офіційні». Споживачами цієї продукції є серйозні промислові підприємства. Таким чином, фактично діє налагоджена схема отримання надприбутків шляхом скупівлі незаконно видобутого вугілля, перепродажу його через мережу посередницьких структур реальним споживачам.
Торік правоохоронні органи області за фактами незаконного видобутку вугілля порушили 100 кримінальних справ, з яких 71-у направлено до суду. Варто зазначити, що особи, які працюють на копанках, через відсутність будь-яких заходів із охорони праці отримують травми, а іноді залишаються каліками. У 2007 році лише на території Тореза і Сніжного внаслідок нещасних випадків на копанках загинуло дев’ять осіб і двоє травмовані. У липні цього року до покинутої шахти в Сніжному місцеві мешканці полізли в пошуках металу. І смертельно отруїлися газом. Спитаєте, чому виявлені копанки ніхто не засипає землею? А хто візьме на себе відповідальність стверджувати, що на глибині немає людей? Щоб направити туди офіційно рятувальників, ми повинні констатувати, що там безпечно. Це серйозний ризик. Інша річ, що активніше повинні діяти контролюючі структури: складати адміністративні протоколи за кожним виявленим фактом. Є випадки засудження за незаконний видобуток корисних копалин загальнодержавного значення. Наприклад, організатор однієї з таких «бригад» був засуджений Сніжнянським міським судом до штрафу в 1000 гривень.
— Навряд чи це відчутно вдарило по його кишені, якщо заробітки в копанці доходять до 300 гривень на день.
— Незважаючи на шкоду, яка завдається навколишньому природному середовищу та інтересам держави загалом, такий злочин віднесено до категорії невеликого ступеню тяжкості. Відповідно, передбачається покарання у вигляді штрафу до 1700 гривень або обмеження волі до двох років. І лише у випадку скоєння злочину повторно або на території об’єктів природно-заповідного фонду — обмеження волі до п’яти років, або позбавлення волі на цей само термін.
На мій погляд, подолати таке явище, як копанки, можна лише шляхом легалізації цього бізнесу. Коли у підприємства буде власник, він муситиме забезпечувати і техніку безпеки, і норми щодо охорони довкілля. До того ж він боротиметься за свій прибуток і заперечуватиме, щоб хтось видобував вугілля поруч нелегально і тим самим створював йому конкуренцію. Вважаю, це буде дієвіше, ніж коли ми боротимемося із соціальним явищем правоохоронними методами.
Інтерв’ю провела Ліна КУЩ.
